Как правило, более всех патриархат гласно или негласно одобряют именно женщины, желающие издеваться над собственными детьми. Ради удовлетворения этой потребности они готовы хоть продать себя в рабство. Трагедия большинства феминистических сообществ в том, что они осуждают мужчин, желающих обладать рабынями, но забывают о женщинах, желающих обращаться с ребёнком как со скотиной.

Upd.: 24.07.2023.: 

Чи справді частка феміністок серед жінок більша за частку феміністів серед чоловіків? Адже феміністичні романтичні вподобання - наслідок освіченості, а здебільшого тією чи іншою мірою патріархальні сучасні держави значно перешкоджають жінкам розумнішати. Логічніше, як на мене, припустити, що відсоток патріархалок серед жінок більший за відсоток патріархалів серед чоловіків. Це лише припущення, проте ця гіпотеза добре пояснює чимало згубних для високотехнологічного суспільства трендів. Наприклад, тенденцію примноження ультраправих й часто екстремістських рухів за так звані "традиційні сімейні цінності". Оскільки патріархальна жінка бажає знущатися над власною дитиною настільки, що готова продати себе в рабство, то зазвичай шукає собі саме патріархального чоловіка, який допомагатиме (чи хоча б не перешкоджатиме) їй втілювати ці неусвідомлені маніакальні бажання. Але побічний наслідок такої політики для патріархальної жінки полягає в тому, що патріархальний чоловік її битиме. Чи знущатиметься над нею іншим чином. Або ж намагатиметься полишити її заради вродливішої конкурентки. Тому інтерес патріархальної жінки полягає в тому, щоб спрямувати агресію й загалом увагу свого патріархального чоловіка назовні: наприклад, на феміністів й особливо феміністок. А така мотивація й породжує згодом радикальні антифеміністичні рухи, які часто розважаються згвалтуваннями чи терактами. Звідси зрозуміло, що боротьба із цими ультраправими організаціями досі велася малоефективно через те, що головні мотиви їхніх вчинків ігнорувалися: перед тим, як захищати права жінок, варто захистити права дітей. 

Припущення про значнішу патріархальність жінок також добре пояснює сучасну "пошесть" чоловіконенависництва у кінематографі й не тільки. Патріархальні жінки з корисницьких мотивів часто вдають із себе феміністок, до яких зазвичай відчувають ресентимент й загалом ворожість. А тому їхня "боротьба проти дискримінації за гендерною ознакою" насправді є розпалюванням ворожнечі заради отримання контролю над тими чи іншими ресурсами: наприклад, над бюджетом чергового "просвітницького" фільму. Чи увагою чоловіків. Хоч й латентні патріархалки рідко зрікаються своєї головної цілі - безкарно катувати власну дитину, подеколи вони бувають вельми винахідливі у засобах її досягнення. Як на мене, псевдофеміністки шкодять феміністичному руху й загалом людству не менше, ніж відкриті поборники шаріата: як архаїчного на зразок ісламського, так й сучасного на зразок "маносферного". 

Я не стверджую, що існують лише дві статі, не заперечую й множинності сексуальних орієнтацій, проте задля збереження часу вирішив не згадувати ці теми в даному есе. Припущення про значнішу феміністичність чоловіків - лише цікава, на мою думку, гіпотеза, а не теорія. Навіть не претендую на її авторство, оскільки наразі недостатньо ерудований й вмотивований для дослідження цього дискурсу. Проте, як активіст інтегрального руху, не полишу цю здогадку без уваги, бо вбачаю в даному дослідженні перспективу для інтегрального фемінізму.