Припустимо, що ми – світовий академічний істеблішмент, очільники тих самих ТОП-500 університетів планети. Припустимо, що ми дуже хочемо уникнути війни США з Китаєм, політика якого з роками стає все агресивнішою щодо США й загалом НАТО. Припустимо, що ми розглядаємо Росію як можливого союзника США у протистоянні з Китаєм. Звідси, дозволити Росії посилитися за рахунок завоювання України – шанс ослабити Китай. Де помилка у цих цинічних розрахунках? Насправді, хиб тут мінімум чотири.
4. Чи не буде кількість біженців від війни надмірною для ЄС? Чи зможуть ці біженці органічно інтегруватися у національні культури країн ЄС? Вже цього запитання достатньо, щоб викрити нездійсненність вищезазначеного «миротворчого» плану.
3. Чи захочуть українські олігархи віддати свої активи Кремлю заради порятунку українського народу? Чи все ж оберуть війну до останньої краплі крові? Відповідь теж очевидна.
2. Чи бажає вкрай корумпована й некомпетентна російська армія завойовувати Україну? Чи вона бажає лише грабувати, вбивати й катувати місцеве населення?
1. Чи бажає соціопатичний ідіот й нікчема Володимир Путін завоювати Україну? Чи, можливо, він лише хоче увійти в історію як маніяк жорстокіший за Гітлера й Сталіна одночасно? Чи боїться власної армії, й хоче її дискредитувати геноцидом? Чи бажає помститися своїм підлеглим за їхнє безтурботне життя в той час, як сам Путін був змушений в муках працювати? Чи прагне скористатися війною як приводом, щоб відпочити від знавіснілої медійної метушні?
Лише поглянувши на ці чотири вкрай сумнівні припущення, розуміємо, що вищезазначений план ослаблення Китаю не лише цинічний, а й остаточно безглуздий. Але чи справді світовий академічний істеблішмент неусвідомлено чи усвідомлено останні десятиріччя притримувався саме такого консенсусу? Я вважаю, що так, й ось мої аргументи. Не думати про геополітику взагалі академічна бонза не може за визначенням – це їхній обов’язок. Якби консенсус був інший – цієї б війни не сталося: тим чи іншим чином було б усунено передумови для її початку ще в нульові. Університети достатньо впливові для цього. А якби консенсусу взагалі не було, то провідні університети планети вели б один проти одного відчайдушну медійну боротьбу: галас було б чутно. Звідси випливає, що консенсус щодо перспектив завоювання України Росією серед світового академічного істеблішменту був, причому консенсус жахливо помилковий.
