Раніше я писав, що комуністичний спосіб організації економіки (краудфандингова економіка, економіка благодійництва, вільний ринок без конкуренції) є неможливим в жодній сучасній країні світу, бо неможливою сьогодні є анархічна державність. Оскільки наразі немає жодної країни, де населення було б достатньо свідомим для створення та впровадження анархічних інституцій, анархічного права. Отже, в сучасному світі неможливо бути ані анархістом, ані комуністом (хіба що спільнота видатних особистостей заснує на окремому острові власну державу).
Також раніше я писав, що сьогодні в Україні неможливою є ані ліберальна, ані соціалістична економіка, оскільки демократії в країні немає, причому немає її в першу чергу через нестачу свідомості в населення. Звідси випливає, що в сучасній Україні (як, наприклад, і в сучасному Китаї) можна бути лише авторитаристом, олігархістом та феодалістом.
Додам ще тезу про те, що мультикультурна державність теж в сучасній Україні є неможливою через ті самі причини, через які є неможливою демократія. Чи можливим є тоді український імперіалізм? Так, Україна - вельми імперіалістична держава. А як тоді щодо українського націоналізму? Чи можливий він? Так. Чи дозволений він? Так, але, ймовірно, для його здійснення доведеться провести федералізацію України, що наразі неможливо через сусідство з ще більш варварською та імперіалістичною РФ.
Чи багато в Україні політиків, які справді ставлять перед собою націоналістичні цілі та обмірковують пов'язані з їхньою реалізацією проблеми? Наскільки я розумію, широкий загал мало що про них знає. Отже, сьогодні український націоналізм для мене є таким саме вдаваним рухом, як й анархізм, комунізм, український лібералізм, український соціал-демократизм та український мультикультуралізм. Опозиції соціалізм/лібералізм чи націоналізм/мультикультуралізм є хибними в контексті української (чи російської, чи загалом східнослов'янської) політики.
Які ж розрізнення в українській політиці є істинними? Чи є можливою, наприклад, українська патріотичність? Так. Щобільше, українська патріотичність чудово поєднується з космополітичністю, з любов'ю, наприклад, до Германії, Данії, Норвегії та Ісландії. На додаток, любити свою батьківщину можливо й після переїзду до іншої країни. Отже, розрізнення між українською національною байдужістю та українською патріотичністю є істинним в українській політиці.
До істинних для усіх країн світу опозицій я відношу розрізнення між глупотою та розумом, а також розрізнення між злом й добром.
Також раніше я писав, що сьогодні в Україні неможливою є ані ліберальна, ані соціалістична економіка, оскільки демократії в країні немає, причому немає її в першу чергу через нестачу свідомості в населення. Звідси випливає, що в сучасній Україні (як, наприклад, і в сучасному Китаї) можна бути лише авторитаристом, олігархістом та феодалістом.
Додам ще тезу про те, що мультикультурна державність теж в сучасній Україні є неможливою через ті самі причини, через які є неможливою демократія. Чи можливим є тоді український імперіалізм? Так, Україна - вельми імперіалістична держава. А як тоді щодо українського націоналізму? Чи можливий він? Так. Чи дозволений він? Так, але, ймовірно, для його здійснення доведеться провести федералізацію України, що наразі неможливо через сусідство з ще більш варварською та імперіалістичною РФ.
Чи багато в Україні політиків, які справді ставлять перед собою націоналістичні цілі та обмірковують пов'язані з їхньою реалізацією проблеми? Наскільки я розумію, широкий загал мало що про них знає. Отже, сьогодні український націоналізм для мене є таким саме вдаваним рухом, як й анархізм, комунізм, український лібералізм, український соціал-демократизм та український мультикультуралізм. Опозиції соціалізм/лібералізм чи націоналізм/мультикультуралізм є хибними в контексті української (чи російської, чи загалом східнослов'янської) політики.
Які ж розрізнення в українській політиці є істинними? Чи є можливою, наприклад, українська патріотичність? Так. Щобільше, українська патріотичність чудово поєднується з космополітичністю, з любов'ю, наприклад, до Германії, Данії, Норвегії та Ісландії. На додаток, любити свою батьківщину можливо й після переїзду до іншої країни. Отже, розрізнення між українською національною байдужістю та українською патріотичністю є істинним в українській політиці.
До істинних для усіх країн світу опозицій я відношу розрізнення між глупотою та розумом, а також розрізнення між злом й добром.
