Як емігрант-невдаха та каліка без статків я усвідомлюю, що мій ризик загинути в останні роки значний, тому й час від часу й ділюся тією чи іншою мірою незавершеними роздумами про власне життя. Можливо, комусь стане в нагоді. У 2012 я опинився генієм, тоді ж вирішив присвятити життя письменницькій кар’єрі. Оскільки оригінальне мислення вимагає молодих мозків, я вирішив не відкладати мрію на майбутнє й ризикнути. Це була правильна інвестиція, результатом якої в 2017 році став непоганий рівень письменницької досконалості. Проте лишалася одна психологічна проблема – моя філософська (екзістенційна) криза. Як письменник, я став кимось на зразок Ошо (або Оззі Осборна, Валерія Кипєлова, Гунхільди Сандлі, якщо приводити аналогії з музикою). Я знову опинився перед вибором, який цього разу був неочевидний: або прагнути лише слави «інтелектуального самурая» Кена Вілбера, або прагнути також й реформувати інтегральний рух. Другий вибір передбачав вельми ризиковану спробу вирішити екзистенційну кризу, яку до 2020 я й успішно здійснив. Побічним наслідком цього успіху став жахливий психоз, внутрішньоособистісний конфлікт, який я ще іноді називав «інфошоком» чи «правдошоком». Його вирішення зайняло більше чотирьох років, проте він завадив моїй еміграції, яка необхідна не лише для мого виживання, а й загалом письменницької кар’єри. Часом я жалкую про зроблений вибір, рідше – пишаюся ним. Проти чи правильно я вчинив? Не знаю. Й навряд чи дізнаюся до кінця життя. Зазвичай неможливо достатньою мірою оцінити навіть ризики для одного життя. Неможливо оцінити відсоток геніїв на планеті (мені здається правдоподібною оцінка в «один на мільйон», проте особливої впевненості немає). Неможливо достатньою мірою спрогнозувати стан планети хоча б на кінець цього століття. Недостатньо потрібних даних. Хто демонструє впевненість в цих оцінках – блефує чи помиляється. Єдина практична порада, яку можна надати людині, що опинилася в подібній ситуації – бути якомога пильнішим щодо власної непідконтрольної самоцензури (суперего за Фройдом, внутрішнього батька за Берном). Цей аспект психіки породжує ненависть до всього складного, бажання знищити все багатоклітинне життя, розщепити всі молекули на атоми, розщепити всі атоми… Ця ненависть не знає меж, вона в кожній людині. Не варто її переоцінювати, хоч вона, ймовірно, справжня причина парадоксу Фермі. Проте цю ненависть, цей ресентимент варто пильнувати. Більше в мене життєвих порад немає, бо, як пише Джордж Мартін, «ніч темна й сповнена жахів».