Копался в старых материалах и случайно нашел, решил опубликовать. Название не очень соответствует содержанию, поскольку статья писалась на заданную преподом тему. Здесь я изложил несколько старых идей касательно риск-менеджмента, которые нравятся мне до сих пор.
_________________________________________________________________________________
Студ. О. В. Жуленков.
НУ «Києво-Могилянська академія»
Управління фінансовими ризиками на нестабільних ринках
Постановка проблеми. Більшість сучасних підходів до управління фінансовими ризиками породжені
ортодоксальними течіями економічної науки (класичний та неокласичний
лібералізм, кейнсіанство). Деякі вченні намагаються враховувати ще й
інституційні ризики, але вони все одно залишаються в межах філософії
ортодоксії. Такій ситуації важко дати позитивну оцінку, оскільки ані
неокласична школа, ані кейнсіанська більше не дають значущих наукових
результатів. Конкуруючі підходи, які описують ризики в межах ортодоксальної
школи, стають все складнішими, враховують все більше факторів та дають все
докладніші алгоритми дій. Як не дивно,
ці процеси призводять лише до зниження їх загальної ефективності через
зростання складності їх застосування та збільшення ймовірності отримання
помилкових результатів.
Мета роботи: запропонувати
нові принципи управління фінансовими ризиками відповідно до підходів
еволюційної економіки та економічної синергетики та охарактеризувати загальні
риси неортодоксального підходу до управління фінансовими ризиками.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасний погляд ортодоксальної теорії
на управління фінансовими ризиками достатньо докладно викладено у роботі Г. О. Партина
[1]. Неокласична теорія розглядає економічні флуктуації або як наслідки
випадкових шоків, або як «механічні» маятникові коливання. Оскільки немає
моделей, які описують розвиток як нерівноважний, то і немає можливості продемонструвати
адекватний взаємозв’язок між існуючими ризиками, класифікувати їх залежно від
фази економічного циклу чи життєвого циклу компанії. Окрім цього, синергетичний
ефект накладання ризиків мало вивчений. Досить вдала спроба вивчити ризики, які породила
сучасна фінансова криза, зроблено у праці О. Соскіна [2]. Однак тут немає розгляду
взаємозв’язку між економічною динамікою та силою різних ризиків, без якого будь
яка модель управління фінансовими ризиками буде недосконалою.
Виклад основного матеріалу. Згідно з загальновизнаним підходом, під ризиком
розуміється усвідомлена можливість
небезпеки виникнення непередбачених втрат
прибутку, майна чи грошей через випадкові зміни умов економічної
діяльності [3, с.11].
На думку автора, головним кредом
ризик-менеджменту є прийняття лише таких проектів, в яких:
- Математичне сподівання є додатним. Тобто сума прибутків, помножених на вірогідності їх отримання, є більшою за суму збитків, зважених на вірогідності їхнього настання.
- Агент може продовжити гру навіть у випадку невдачі проекту. Необхідно оцінювати ризик не у абсолютних показниках, а порівнювати його з розмірами наявного капіталу.
У цій роботі під фінансовими ризиками
розуміються наступні [5, с. 52]:
·
Ризики
інвестиційної діяльності
·
Ризики
кредитної діяльності
·
Ризики,
які пов’язані з валютними операціями
·
Ризики
податкових розрахунків
·
Ризики
розрахункових операцій
Необхідно зауважити, що події, на
перший погляд пов’язані лише з комерційною чи виробничою діяльністю, можуть
легко вплинути на фінансову сторону існування підприємства. Наприклад, якщо
відбулося недоотримання прибутку, то ця подія одразу збільшує ймовірність
настання кредитної неплатоспроможності. Таким чином, фінансовий менеджер
повинен враховувати всі фактори формування економічних ризиків, бо вони прямо
чи опосередковано впливають на фінансовий стан підприємства.
Традиційно причини виникнення ризиків
у підприємницькій діяльності поділяють на внутрішні та зовнішні [5, с. 25]. На
перші персонал фірми може впливати, а на другі – ні.
Зовнішні причини формування фінансових
ризиків:
·
слабка і
нестабільна економіка країни;
·
економічні
коливання;
·
інфляція;
·
неефективне
державне регулювання банківської облікової ставки;
·
підвищення
рівня конкурентної боротьби;
·
зниження
цін на світовому ринку;
·
політичні
чинники.
Внутрішні причини появи фінансових
ризиків:
·
підвищення витрат
на підприємстві;
·
незадовільну фінансову
політику підприємства;
·
неефективне
управління витратами, доходами та
фінансовими ресурсами.
На думку автора ця класифікація є
дуже практичною, оскільки дозволяє легко обрати правильну стратегію керування
ризиком. У випадку ідентифікації внутрішнього ризику фінансовий менеджер
спонукає керівництво напряму вплинути на причину появи небезпеки, а у випадку
виявлення зовнішнього ризику застосовує наступні механізми [6, с. 42] його
нейтралізації:
- Диверсифікацію. Підприємство, яке використовує цей інструмент, уникає «класти всі яйця в один кошик», тобто розподіляє інвестовані кошти між різними об'єктами вкладення капіталу, які безпосередньо не пов'язані між собою;
- Лімітування. Цей метод полягає у встановленні граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо;
- Самострахування - децентралізована форма створення натуральних і грошових страхових фондів безпосередньо на підприємствах;
- Хеджування є системою економічних відносин учасників фінансового ринку, що пов'язані зі зниженням кредитних та цінових ризиків, яке виникає внаслідок одночасності та протилежного спрямування торгових угод на ринку. Хеджувати ризики на біржі можна за допомогою опціонів та ф’ючерсів.
Система управління фінансовими
ризиками передбачає використання наступних функцій: ідентифікація ризику;
контроль; моніторинг; вимірювання ризику; прийняття ступеня ризику; вибір
методів впливу на ризик; реалізація обраних методів; оцінка результатів [1, с.
218].
Як бачимо, ефективне управління
ризиками включає в себе передбачення того моменту, коли ризик виникне. Саме
вчасне передбачення майбутнього ризику забезпечує для підприємства можливість
застосувати ефективну стратегію його подолання, а економічна синергетика та
еволюлюційна економіка породжують необхідний для такого передбачення
інструментарій. Спочатку ми розглянемо взаємозв’язок між циклічністю
економічного розвитку та фінансовими ризиками на макрорівні, а потім – на рівні
підприємства. Зрозуміло, що причини ризиків державного рівня є, здебільшого, зовнішніми
для фірми, а мікрорівня – ендогенними.
Дослідники економічної
динаміки за довжиною та інтенсивністю виділяють цикли
Кітчена (3-річний), Жугляра (10-річний), Кузнєца (20-річний), і
Кондратьєва (50-річний). Також
деякі науковці доводять існування
цивілізаційного (5000 – 250 років)
та тисячолітнього циклів (9500 – 1600 років) [7, c. 119]. Таким
чином, економічна динаміка є комбінацією циклів різної тривалості та різного
ступеню впливу на соціально-економічну систему: Кітчена (оновлення моделей
машин), Жугляра (зміна поколінь
техніки), Кузнєца (оновлення основних
фондів, зміна інфраструктури),
Кондратьєва (зміна суспільних інститутів, яка робить можливою появу
нових галузей), цивілізаційного (перехід на новий рівень культурного
розвитку) та тисячолітнього. Й. А. Шумпетер, якого
справедливо вважають засновником школи еволюційної економіки, за допомогою
своєї моделі економічної динаміки продемонстрував, що будь-який підйом
починається з поширення кластерів інноваційної продукції. Герхард Менш, який розвивав ідеї Шумпетера,
довів, що після кризи відбувається масове поширення саме радикальних інновацій,
які породжують нову технічну парадигму [8]. Подальший розвиток відбувається за
рахунок поліпшуючих інновацій, а вичерпання парадигми призводить до нової
кризи. На думку автора, чим глибшою є криза, тим більш радикальною є інновація
та тим більш епохальною буде нова парадигма.
Існує дуже багато класифікацій фаз
економічного циклу, але для дослідження економічних ризиків варто використати
саме класичну: підйом, пік, криза, дно.
У фазі економічного підйому ринки
швидко зростають, відбувається розширення попиту. Поліпшуючі інновації
відбуваються дуже часто, постійно виникають нові варіації продукту. Для підприємства
існує ризик програшу у цих інноваційних перегонах. Оптимальна стратегія у фазі
підйому – помірна ризикованість. Під час цієї фази підприємство повинно зайняти
гарну нішу на ринку, інакше воно просто не виживе в умовах динамічної
конкуренції. Підйом породжує високі інфляційні ризики, які впливають на всі
сфери фінансової діяльності. Фаза підйому циклу Кондратьєва та цивілізаційних
хвиль часто починається з великої війни за перерозподіл світових ресурсів.
Зрозуміло, що запекла політична боротьба може призвести до занепаду чи
зникненню фірми. Зростання міжнародної торгівлі породжує небезпеку посилення
конкуренції з іноземними виробниками.
Пік означає, що темп перегонів за
лідерство у поліпшуючих інноваціях спадає. Перспективних незайнятих сегментів
стає все менше. Існує висока небезпека того, що підприємство не помітить зміни
економічного середовища та буде продовжувати застосовувати агресивну
інноваційну стратегію. Оптимальна стратегія – обирати низькоризикові проекти. Але,
для того, щоб вижити у цій фазі, необхідно оптимізувати вже існуючі
виробництва, скорочувати непродуктивні витрати, оскільки існує високий рівень
ризику зростання цін на енергоносії. Багато ризиків також породжують процеси
монополізації, бо монополії мають більше можливостей лобіювати свої інтереси,
впливати на ринок.
Спад часто починається з лускання
фінансових бульбашок. Початок спаду – найнебезпечніший час для виживання
підприємства. Ринки починають зменшуватися. Зростає ризик неплатежів з боку
клієнтів, ризик невчасного чи неповного постачання сировини та обладнання,
ризик недофінансування. Існує величезний ризик падіння попиту на продукцію
фірми. Оптимальна стратегія під час спаду – орієнтуватися лише на безризикові
проекти. Посилення протекціонізму породжує небезпеку розірвання торгівельних
зв’язків з іншими країнами. Поляризація суспільства підвищує ризик виникнення
як конфліктів всередині підприємства, так і з іншими організаціями. Спад стане
дуже неприємною несподіванкою для тих, хто занадто захопився стратегією
диверсифікації на піку економічного циклу, оскільки криза вплине на усі
національні підприємства. В передкризовий період інвестора чи підприємця
повинно більше цікавити не різноманіття його портфеля акцій або бізнесів, а
його якість та надійність.
Фаза дна також пов’язана з певним
кластером ризиків. Найголовніший з них – ризик не побачити перспектив, не
вписатися у нову економіку, яка формується під час цієї фази. У фазі дна з
вузьких ринкових ніш починають виходити та надзвичайно швидко зростати
підприємства, які впровадили радикальні інновації. Тому оптимальна стратегія
ризик-менеджменту полягає у прийнятті високих ризиків, оскільки підприємства,
які «осідлали» нову парадигму, будуть процвітати у майбутньому, а ті, що
виявилися занадто консервативними – збанкротують.
Таким чином, у кожній фазі
економічного циклу значно зростають притаманні їй ризики. Також, різні етапи
економічного циклу обумовлюють різні стратегії ризик-менеджменту для
підприємства: підйом робить актуальною стратегію прийняття проектів з помірним
рівнем ризиковості, пік – з низьким, спад – з нульовим, дно – з високим.
Після того, як ми розглянули причини
виникнення ризиків на макрорівні, перейдемо до вивчення факторів ризику на
мікрорівні. Відповідно до моделі І. Адізеса [9], в процесі життєдіяльності
організації можна виділити десять послідовних етапів:
1. Виходжування. На цьому етапі
засновник компанії збирає навколо себе людей, які приймають його ідею та
погоджуються втілити її в життя. Ризикованість цього етапу полягає в тому, що
засновник або його партнери можуть виявитися аферистами. Якщо вони не віддані
справі, то проект приречений на невдачу. Також, існує вірогідність
недозалучення необхідних для початку проекту ресурсів.
2. Дитинство. На даному етапі компанія
не володіє ще чіткою структурою і системою розподілу повноважень і
відповідальності, але в цей період починається процес організації, перехід від
чистих ідей до практичних дій. Велика увага приділяється результатам
виробництва і задоволенню потреб кінцевих споживачів. Діяльність
підприємства-дитини є надзвичайно ризикованою, бо воно здобуває досвід шляхом
«спроб та помилок». Найбільший ризик цього етапу – нестача ліквідності.
3. Давай-давай. Компанія починає
працювати все продуктивніше. Зміняється уявлення персоналу про майбутнє
компанії; бачення розширюється і охоплює практично безмежні горизонти. У
компанії до цих пір немає ані чіткої структури, ані порядку субординації, ані
прописаних функціональних обов`язків. Існує висока вірогідність того, що віра у
власну всемогутність підштовхне компанію до необдуманих проектів та
неефективного управління витратами. Найбільша небезпеку на цьому рівні породжує
небажання власника ділитися владою з найманими менеджерами. Але побудова чіткої
структури – єдиний спосіб перейти на наступний рівень розвитку.
4. Юність. Компанія дуже сильно змінюється
на цьому етапі. Найбільш значуща подія полягає в тому, що засновник усвідомлює
неможливість керувати бізнесом, який зростає, самостійно. Виникає потреба у
зміні структури компанії та делегуванні повноважень. У компанії з`являються
професійні управлінці, які починають змінювати структуру, систему мотивації та
контролю. Приходять нові працівники, що значно підвищує ризик конфлікту двох культур: «старого кістяка» та
«нових фахівців». Найбільший ризик – надмірна бюрократизація підприємства, яка
призведе до його передчасної старості.
5. Розквіт. На стадії розквіту
організація має відносно чітку структуру, прописані функції, системи заохочення
і покарання. На думку багатьох дослідників оскільки під час розквіту у компанії
немає поточних проблем, то і немає ризиків. Але автор даної статті
притримується протилежної думки. Найбільший ризик цього етапу – безпліддя
організації. Якщо фірма не почне засновувати дочірні компанії під час розквіту,
то потім вже може бути пізно.
6. Стабілізація. Це перша стадія
старіння організації, коли компанія поступово відходить від політики швидкого
розвитку, захоплення нових ринків і розширення. Компанія не прагне до змін,
приділяючи більше значення міжособовим відносинам в колективі, ніж ризикам,
пов`язаним з веденням бізнесу. На цьому етапі та наступних вже немає внутрішніх
ризиків розвитку, які пов’язані саме з цією компанією. Є лише проблеми,
виникнення яких неминуче відбудеться.
7. Аристократизм. Компанія володіє
значними фінансовими коштами, які витрачаються на зміцнення існуючої системи
контролю і облаштування власної діяльності. З`являються негласні формальні
правила, які не мають практично ніякого раціонального обґрунтування, а існують
просто внаслідок того, що вони є. Головним ризиком тут є жадібність
менеджменту, в першу чергу фінансового. Компанія-аристократ повинна забезпечити
ресурсами свої дочірні компанії, яким вони вкрай необхідні.
8. Рання бюрократизація. Організація
поступово занурюється в ряд складних і деколи нерозв`язних структурних
конфліктів, які намагається вирішити, звільняючи людей, але не міняючи
структуру.
9. Пізня бюрократизація. Компанія повністю
зосереджується на собі, на внутрішніх нерозв`язних проблемах. Підтримується
громіздка і складна система контролю над поточною діяльністю, яка вимагає від
працівників дотримання набору правив і процедур, але не ефективної праці.
10.
Смерть.
Смерть організації, орієнтованої на клієнта, відбувається відразу ж після того,
як клієнти масово перестають користуватися послугами компанії.
Як ми бачимо, розвиток компанії
неминуче супроводжується появою ризиків, які можуть або передчасно зупинити
процес зростання цієї фірми, або знищіти її. Для того, щоб вдало пройти через
всі етапи та досягнути розквіту, компанія повинна застосовувати динамічну
стратегію ризик-менеджменту. Лише такий підхід дозволяє вчасно передбачити чи
ідентифікувати внутрішні ризики, які виникають в процесі еволюції фірми.
Висновок. Оскільки
ринкова економіка в реальності є невизначеною, нерівноважною та нестабільною,
то діяльність фірми неминуче пов’язана з ризиком. Чим ширшими стають знання
економічних агентів про ринок, тим більше вірогідностей виникнення загрози вони
здатні побачити, та тим частіше вони стикаються з ризиком. Таким чином, науковий
прогрес призводить до неперервного збільшення кількості ризиків у житті
індивіда. Зрозуміло, що за таких умов актуальність ризик-менеджменту з часом буде
лише зростати. Як було визначено у статті, фактично всі ризики компанії прямо
чи опосередковано пов’язані з фінансовою стороною її діяльності.
У статті було запропоновано
авторський підхід до оптимальної стратегії фінансового ризик-менеджменту, яка
базується на двох правилах: додатного математичного сподівання та можливості
продовжувати гру у довгостроковому періоді. В даній роботі було запропоновано
динамічну картину ризиків, що допомагає вчасно передбачити та ідентифікувати
зовнішні для фірми небезпеки, які виникають в процесі циклічного розвитку
економіки. Для кожної фази економічного циклу було розроблено оптимальну
стратегію прийняття ризиків. Також було викладено модель взаємозв'язку між
фінансовими ризиками та етапами розвитку компанії, яка була розроблена на
основі популярної теорії життєвого циклу корпорації за І. Адізесом.
На думку автора, вищенаведені
розробки мають значний потенціал розвитку та є перспективними, оскільки
сьогодні дуже мало дослідників застосовують інструментарій економічної синергетики
та еволюційної економіки для побудови ефективних стратегій фінансового
ризик-менеджменту.
Перелік використаної літератури
1.
Партин
Г. О. Фінансові ризики підприємства та методи
їх нейтралізації / Г. О. Партин, О. А. Бурба // Науковий вісник НЛТУ
України. – 2010. − Вип. 20.9 – С. 215–220.
2. Соскін О. Фінансово-економічні ризики
розвитку України в умовах сучасної кризи // „ Економіка і управління”. – 2009. – №4. – С. 3–10.
3.
Івченко
І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури,
2004. - 304 с.
4. Олександр Ястремський. «Основи теорії економічного
ризику». К. «АртЕк». 1997. – 205 с.
5. Івченко І.Ю. Економічні ризики:
Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 304 с.
6.
Машина
Н. І. Економічний ризик і методи його вимірювання: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ,
2003. — 188 с.
7. Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. – М.:Наука, 1999.-
448 с.
8. Mensch G. Stalemate in Technology – Innovations Overcame
the Depression. N.Y.: Ballinger, 1979. – 241 p.
9. Адизес И. Управление жизненным циклом
корпорации. СПб.: Питер,
2007. — 384 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий