Уверен, что за инфантицид - убийство ребёнка, а особенно за убийство младенца, следует назначать меньшее наказание, чем за убийство взрослого. Вопрос лишь в том, насколько меньшее. Очень жаль, что уже сотни лет академии этот этический вопрос весьма игнорируют, как правило, сводя его к проблеме выбора между фалицидом - убийством ребенка биологическими родителями - и сдачей нежеланного ребенка в приют. Печально и то, что дискуссии о мере наказания за инфантицид освящаются СМИ очень редко, а политические партии обычно и вовсе избегают этой темы. Поэтому нет ничего удивительного в том, что дискурс об этических проблемах инфантицида почти полностью захвачен обманщиками, демагогами, расистами, этноцентричными злодеями, религиозными фундаменталистами, воинствующими эгалитаристами и обычными самодурами. И если игнорирование этой этической проблематики политическими партиями или СМИ в какой-то степени оправдано невежеством в этом вопросе гражданского общества, то вина академий тут вполне очевидна.
Наскільки я можу судити, більшість геніїв НЕ були в дитинстві вундеркіндами, проте у вундеркіндів шанси стати геніями значніші. Однак я нічого не чув про немовля-вундеркіндів. Чи про дворічних вундеркіндів. До того ж, звідки я знаю, що курка, м’ясо якої я їм, НЕ була просвітленим буддистом чи моцартом за своїми цінностями? Тому, з надзвичайною ймовірністю, більш справедливим й раціональним є закон, за яким покарання за вбивство дитини віком до трьох років (особливо немовляти) є меншим, ніж за вбивство дорослого. Причому в багатьох країнах (та деяких американських штатах) так законодавство й діє у випадках фаліциду (але там обґрунтування цієї норми інше: постродова депресія). Хоча точних даних з цих питань нема ні в кого: міжнародна академічна спільнота в цьому випадку НЕ виправдала довіри населення.
ОтветитьУдалитьЩодо дітовбивства з метою кривдження батьків: дуже малоймовірно, що громадянина, який зважився на цей крок, спинить навіть довічне ув`язнення чи смертна кара. Звихнутим на помсті, наркоманам чи серійним вбивцям зазвичай байдуже на закон. Але таких випадків, наскільки я можу судити, меншість (хоча це питання треба було починати досліджувати ще сто років тому, але академії здебільшого нехтували цією роботою заради менш важливих справ). Зазвичай чужих дітей вбивають з власної необережності. Чи з халатності батьків, яку часто нема шансів довести. Та й більшість батьків радше б воліли отримати від вбивці своєї малої дитини гідну грошову компенсацію, ніж ув’язнити на багато років його чи її. Тому дорівняти покарання за вбивство немовля до покарання, наприклад, за вбивство рідкісного лося може бути вірним рішенням. Потрібні подальші дослідження, а без реформи чи навіть перезаснування більшості академій шансів дізнатися точну відповідь, на мою думку, нема.