Как продемонстрировал Ницше, в современной геополитической ситуации появление Сверхчеловека, понимаемого как не только предельно мудрое, но и предельно доброе существо, невозможно. Ведь предельное добро, и Ницше хорошо это понимал, запредельно достоинству, справедливости и рациональности, хоть и заведомо предполагает их наличие. В неопределённом будущем, скорее всего, ницшеанский Сверхчеловек так либо иначе окажется на этой планете (разумеется, нельзя спрогнозировать его видовую принадлежность). И вот что интересно: мы, как в той или иной степени бессознательные личности, лишены возможности как желать появления ницшеанского Сверхчеловека, так и противиться Его появлению, поскольку Он пониманию нашему запределен. Пойми мы ницшеанского Сверхчеловека, мы бы сами стали ницшеанскими Сверхлюдьми. И в этом нет никакой причинно-следственной связи: понять более полноценные ценности означает стать более сознательной идентичностью.
Що Ніцше намагався сказати, називаючи себе імморалістом? За Ніцше, як я його розумію, існують люди, яких можна назвати гранично мудрими. Тобто, люди, інтелект яких є просвітленим в буддистському сенсі цього слова. Проте немає сьогодні гранично добрих людей: совість навіть найдобрішої сьогоднішньої людини обмежена її філософією, її мораль не є досконалою, не є просвітленою. Іншими словами, Надлюдина у сучасному суспільстві вільно жити й висловлюватися НЕ зможе, та й взагалі навряд чи виникне. А для сучасної людини мудрість, істина та інтелект - це щось "поза межами добра і зла", щось трансцендентне для її моралі, щось незрозуміле для її совісті. Я вважаю, що пафос імморалізму Ніцше здебільшого в тому, що війна моралі проти інтелекту завжди аморальна. Ми як вид маємо раз і назавжди сказати "ні" війні совісті проти мудрості. Тільки так ми можемо колись припинити постійно створювати глупоту й зло в нашому житті, тільки так ми можемо колись "стати надлюдьми".
ОтветитьУдалить