"Людство губить себе, а врятувати його можна лише просвітництвом" - такий, на мою думку, пафос анімаційного серіалу "Психопаспорт" Уробуті Гена. Багато міркував про нього останніми роками. Поки що я нездатний створити настільки шедевральний твір. Проте завдяки цьому аніме я краще зрозумів свій вибір, який я зробив 2012 року: "Краще вмерти, як Макісіма Сього, ніж жити, як Когамі Сін'я".
Вже декілька років не відчував ресентименту, а ось на днях спіймав себе на цьому. Приблизно шість років тому я із надзвичайним захватом переглянув серіал "Психопаспорт" Уробуті Гена. З того часу я часто міркував над побаченим, наново переглядав окремі сцени. Проте згодом мені почало здаватися, що цей серіал серйозний та заплутаний, ніби романи Достоєвського. Тому я цього тижня дуже здивувався, коли зрозумів, що насправді він дуже захопливий. Чому моя пам'ять зіграла зі мною такий жарт? Мабуть, тому, що я ще недостатньо освічений для створення настільки шедеврального сюжету, як в цьому серіалі. Чи для створення мого омріяного філософського трактату. А це означає, що після мого вдалого дебюту фантастичним романом мені доведеться знову пережити муки подібні до тих, які я вже пережив, якщо я хочу досягти головної мети мого життя. Мені знадобилося чимало психоаналітичної роботи, щоб змиритися із цієї жорстокою правдою. Не певен, що я колись знайду щастя, проте й навряд чи мені колись буде нудно.
ОтветитьУдалитьMain goal of my life is to publish successfully philosophical treatise so mathematical, inspiring and senseful as late Behemoth masterpieces!
ОтветитьУдалить