Ukraine should propose a better dream of peace if Ukrainians want to survive as a nation. For example. Russian Federation should be transformed into a confederation like the European Union. Ukraine should be transformed into a federation like the United States of America or the Federal Republic of Germany. Russia should invite a lot of immigrants from Mexico. Ukraine should invite a lot of immigrants from India. Russia should get rid of its nuclear weapons. Russia and Ukraine should become members of NATO. Something like that.

The personal policy of 60-70 percent of the human adults on Earth is fascism (paranoia, fatalism, blue stage in the Spiral Dinamics gradation) or even ultrafascism (sociopathy, red stage in the Spiral Dinamics gradation).

Historians spend too much time studying war conflicts but pay little attention to peaceful times. That's why they understand neither peaceful times nor wars.

C. M. Kosemen reminds me of Buddha, Plotinus, Shelling, Nikolai Berdyaev, John Williams, David Bowie and the many others wise smart heroes with a sincere (Turquoise in the Spiral Dinamics classification) personal policy. All that people are not existentialists (as for me), but I highly admire them nonetheless. And I love book "All Tomorrows" of Kosemen: one of the best sci-fi books I have ever read.

Як емігрант-невдаха та каліка без статків я усвідомлюю, що мій ризик загинути в останні роки значний, тому й час від часу й ділюся тією чи іншою мірою незавершеними роздумами про власне життя. Можливо, комусь стане в нагоді. У 2012 я опинився генієм, тоді ж вирішив присвятити життя письменницькій кар’єрі. Оскільки оригінальне мислення вимагає молодих мозків, я вирішив не відкладати мрію на майбутнє й ризикнути. Це була правильна інвестиція, результатом якої в 2017 році став непоганий рівень письменницької досконалості. Проте лишалася одна психологічна проблема – моя філософська (екзістенційна) криза. Як письменник, я став кимось на зразок Ошо (або Оззі Осборна, Валерія Кипєлова, Гунхільди Сандлі, якщо приводити аналогії з музикою). Я знову опинився перед вибором, який цього разу був неочевидний: або прагнути лише слави «інтелектуального самурая» Кена Вілбера, або прагнути також й реформувати інтегральний рух. Другий вибір передбачав вельми ризиковану спробу вирішити екзистенційну кризу, яку до 2020 я й успішно здійснив. Побічним наслідком цього успіху став жахливий психоз, внутрішньоособистісний конфлікт, який я ще іноді називав «інфошоком» чи «правдошоком». Його вирішення зайняло більше чотирьох років, проте він завадив моїй еміграції, яка необхідна не лише для мого виживання, а й загалом письменницької кар’єри. Часом я жалкую про зроблений вибір, рідше – пишаюся ним. Проти чи правильно я вчинив? Не знаю. Й навряд чи дізнаюся до кінця життя. Зазвичай неможливо достатньою мірою оцінити навіть ризики для одного життя. Неможливо оцінити відсоток геніїв на планеті (мені здається правдоподібною оцінка в «один на мільйон», проте особливої впевненості немає). Неможливо достатньою мірою спрогнозувати стан планети хоча б на кінець цього століття. Недостатньо потрібних даних. Хто демонструє впевненість в цих оцінках – блефує чи помиляється. Єдина практична порада, яку можна надати людині, що опинилася в подібній ситуації – бути якомога пильнішим щодо власної непідконтрольної самоцензури (суперего за Фройдом, внутрішнього батька за Берном). Цей аспект психіки породжує ненависть до всього складного, бажання знищити все багатоклітинне життя, розщепити всі молекули на атоми, розщепити всі атоми… Ця ненависть не знає меж, вона в кожній людині. Не варто її переоцінювати, хоч вона, ймовірно, справжня причина парадоксу Фермі. Проте цю ненависть, цей ресентимент варто пильнувати. Більше в мене життєвих порад немає, бо, як пише Джордж Мартін, «ніч темна й сповнена жахів». 

A philosophical (or existential) crisis is not a situation when I can`t answer a question that bothers me. It`s a situation when I can`t even formulate a question that bothers me. Something like a great unclosed gestalt.  

All revolutionary political events in human history happened before the death of Siddhartha Gautama: almost nothing in politics has changed during the last 25 centuries. The same hypocrites as Socrates, the same cynics as Jesus Christ, the same paranoid fascists as usual astrologists, the same sociopathic ultrafascists as usual cannibals. New cultures, new technologies, same policy, same suffering. But what if genetic engineering gives us better brains and endless youth? Will we become more conscious? Will we suffer less?

It`s impossible to be happy if I am unconscious: foolish and evil. It`s unlikely to be happy if I am ill, poor, and infamous. And it is even more improbable in contemporary geopolitical situations to find happiness without great hate and indifference. Today all spiritual people are choosing between seeking love and seeking happiness.